Епідемічний паротит
Збудник захворювання – вірус – не стійкий у зовнішньому середовищі, під дією різних фізичних факторів (світла, температури та ін.) він швидко гине. Потрапивши в організм, вірус нагромаджується в слинних залозах і під час кашлю, чхання, розмови розсіюється в повітрі з краплинками слини та слизу. Здорова дитина заражається повітряно-краплинним шляхом, а також через іграшки, посуд та ін.
Здебільшого уражаються привушні слинні залози (звідси й походить назва хвороби – паротит), нерідко – під’язичні та підщелепні. Часом виникає запалення інших залоз, зокрема грудних, статевих, підшлункової залози. Іноді розвивається серозний менінгіт, менінго-енцефаліт, настають ускладнення в органах слуху та зору.
Після короткого періоду провісників або й без нього припухають привушні залози (частіше з обох боків). Пухлина може поширюватися на щоку та шию, надаючи хворому характерного для цієї хвороби вигляду (серед населення побутує інша назва хвороби - свинка). Водночас або трохи згодом можуть припухати й інші слинні залози. У ділянці залоз з’являється біль. Який посилюється під час жування чи розмови. Через біль хворі неохоче їдять або зовсім відмовляються від їжі.
З початком захворювання температура тіла підвищується до 38-39 градусів, виникають інші ознаки інтоксикації (головний біль, нездужання, слабкість тощо). Через три-чотири дні припухлість слинних залоз зменшується, температура знижується і до десятого - п’ятнадцятого дня від початку захворювання настає одужання.
Проте можливі й інші форми перебігу хвороби. Ураження у хлопчиків статевих залоз (орхіт) супроводжується значним опуханням і сильним болем яєчок, загальним нездужанням. Під час захворювання на паротит хворого турбує сильний біль у животі (іноді оперізуючий), нудота, блювання, пронос, анорексія. Тяжко проходить хвороба, якщо до неї приєднуються симптоми важкого менінгіту або енцефаліту.
Протягом перших восьми-десяти днів від початку захворювання дитині призначають постільний режим, вадливий для профілактики ускладнень. Ділянки привушних залоз рекомендується зігрівати грілкою, лампою солюкс, м’якою ватно-марлевою пов’язкою. Остання не лише зігріває запалену залозу, а й обмежує рухи нижньої щелепи. Під час сильних болів і великих набряках залоз деяке полегшення хворий відчуває від компресів олією або беладоновою маззю.
За наявності орхіту дитині з самого початку захворювання накладають м’який суспензорій, а на яєчка кладуть свинцеву примочку або десятипроцентний розчин гваякою у гліцерині.
Епідемічний паротит може ускладнюватися гінгівітом, тонзилітом, гнійним запаленням привушних залоз. Щоб уникнути цих ускладнень, необхідно старанно доглядати за ротовою порожниною хворої дитини. Немовлятам після кожного годування слід протирати ротову порожнину ватним тампоном, змоченим у десятипроцентному розчині бури у гліцерині. Старші діти повинні самі полоскати рот перевареною водою, розчином калію перманганату або п’ятипроцентним розчином борної кислоти.
Хворим на паротит корисно багато пити – чай, тепле молоко, підігріті фруктові соки, томатний сік, настій шипшини. У період розпалу хвороби дитині рекомендується давати рідку та напіврідку їжу з великим вмістом вітамінів (терті овочі та фрукти, протерту печінку, яйця, зварені «у мішечок», картопляне пюре, напіврідкі каші, кефір, сметану та ін.).
Епідемічним паротитом можуть захворіти й дорослі, якщо вони не хворіли на нього у дитинстві. Тому особи, які доглядають за хворим, повинні суворо дотримуватися правил особистої гігієни. Вони мають надягати захисну марлеву пов’язку, а тим, хто не має імунітету до цього захворювання, краще не брати участі у догляді за хворими на епідеміологічний паротит.
Коментарi